Нещодавно киянам знову випала нагода переглянути вистави волинського театру (нагадаємо,  навесні  майстри з Луцьку показували «Гамлет» Вільяма Шекспіра, «Кайдаші» Наталії Дубіни за Іваном Нечуєм-Левицьким та «Різдвяну містерію-бурлеск про сватання на колядування двох женихів до одної дівки, дочки багатого сотника або Назар Стодоля та його любовні поневіряння» за «Назарем Стодолею» Тараса Шевченка). Нині  театр запропонував свої вистави,  поставлені за взірцями «золотої» класики української драматургії: «Шельменко-денщиком» Григорія Квітки-Основ’яненка та «Украденим щастям» Івана Франка.

Гра акторів у «Шельменко-денщику» (режисура та музичне оформлення Павла Гарбуза) була органічною. Комічно-зворушливим вийшов образ Кирила Петровича Шпака у виконанні Олександра Якимчука, гротесково-наївним, з чітким пластичним малюнком ролі — образ Тимофія Кіндратовича Лопуцьковського (артист Олександр Веремко, балетмейстер — Володимир Замлинний). І спритний Шельменко (Богдан Якимчук), і щирі в своєму коханні, чим теж наївно-зворушливі Прісінька (Софія Онищук-Коць) та Іван Семенович Скворцов (Юрій Куцик), і манірна Аграфена Семенівна (Наталія Мельничук) зі своїм вічним «А у нас в Петербурге…» складають міцний акторський ансамбль, який і забезпечує успіх виставі. Цей «Шельменко-денщик» не претендує на новітні вирішення й переосмислення української класики, але в рамках канону постановки останньої займає своє чільне місце. А остання фраза вистави «Нехай їдуть в свою Московію, а нам і тут, на Україні, добре!» — взагалі стала бальзамом на душу глядачам.